Багато всього у простих словах,
І зовсім мало в пафосних лестивих.
Буває, правда хоч і жінка, а чужа,
Не обіймається, її дощі і зливи …
Багато всього і водночас як ніщо,
Лице закрито маскою нещире,
Ніхто не знає, що кому й за що,
Кому повітря, а кому ефіри …
Багато, мало, хто ж порахував,
Де ті кордони, обрії, обриви,
Ще й на краю самому встав,
Знущаєшся речитативом …
Багаття спалює насамперед слова,
А потім озирається навколо,
Оце багато – це немов дрова,
Спалив і знову став в вузеньке коло …
Гори, якщо тобі це так за край,
Зібрав тобі я в’язанку не вперше,
Не зачепи чужих, не гоже, помічай,
Не зачіпай, не чесно це, мій верше!