Пропускаєш крізь пальці нікчемні залишки вічного,
Вітер їх забере, бо любить життя недоїдки.
Залишатися краще на волі – простими зустрічними,
Хоча можна і в клітку. Може там солодко?
Водоспадами ночі милуєшся в затишку сонного вогнища,
Світ зірок необачно зіграє з тобою у піжмурки.
Проковтне ненаситна безодня і тихо попросить ще,
Розростається рай для нескорених долею грішників.
Заглядаєш у вікна давно вже покинутих квітами пагорбів,
За хвилину зів’янеш, привернеш увагу всесвіту.
Зійдуть промені сонця і вкриють цілунками лагідно,
Час іде, а ти досі шукаєш теми для бесіди.
