А пишеться, коли щось в’яже груди.
Вночі плетуться Образи картини,
Які щоразу пишуть тихі рими.
У них почути можна плач іуди.
Німі та голі строфи заховались
За білим клаптем рятівного бинту,
Таять у собі програну вже битву,
Скроїли душу , довго не вагались.
Ідуть несміло , мов на власну страту,
Сьогодні – завтра їх уже не стане,
Заграють пальці сміло на органі,
Заскиглить фраза немічна, картата.
А пишеться, коли втрачаєш Бога...
Коли зненацька душить аритмія ,
тоді слова із проблиском надії
ховаються за ширмою пролога.
Тоді уста мовчать, а серце- пише
Про все на світі, навіть про спагеті,
Про шрами і про рани на скелеті
Душі твоєї , що заледве дише .
А пишеться …коли кортить забути,
коли минуле – то серійний вбивця,
коли ці кляті і потворні лиця
кричать услід «Та як без тебе бути!?» .
Коли в кімнаті стіни зговорившись,
уїдливо за спиною сміються,
Тоді слова нестримно ллються,ллються
і пишуться , за папірець схопившись.