Цибулі (Гумореска)
Так жере Стефко цибулю - певно жи у сказі,
А він каже: - Шо ти знаєш? То я у екстазі.
Кару божу якусь маю... ті муки терпіти,
Би цибулю так любити- лиж її хотіти.
Жарю, парю, і вару - тру на грубій терці,
Парю то всьо, як пацєтю, у малім відерці.
Вочи рано як пролупит - хліб увесь у смальці,
А цибулі так гараче - на чотири пальці.
На обід велика миска, з бульби, пирогами
І пательня із цибулев, що межи ногами.
Так ладує, як той варят, аж дих запирає
І ябчанков холодненьков то всьо запиває.
На вечерю кришу тоже цибулині з сиром,
Би мій Стефко довго жив - не пішов ше «з миром».
Нині Зоська привалила позичити соли,
То м си душу з нев відвела, як той птах на воли.
Каже Зоська: - Шо ти робиш? Так смердиш цибулев?
А я вочи завертаю і в ніс тичу дулев.
Постояли з мо обидві коло мої фіртки,
Потім були не квітки... вже були ягідки.
Як дими валили з кухні, пательні горіла,
Задусити тоді Зоську я уже хотіла.
Ціле ранє ту цибулю чистила й ривіла,
А вна взєла чогось нагло так скоро згоріла.
Залишилосі лиш вуглі- вся пательня чорна,
Буде Стефко мі склинав, яка я моторна.
Так летіла знов на грядку... бевхла *собов в квіти,
На колінах в борозні хтіла м юш зомліти.
Писок був увесь в болоті - зрані лєло дуже,
Так ти треба, дурна бабо, Боже милий Боже.
Якось рацьки* їм долізла до тутоі грядки,
А мій Стефцьо юш стояв в кінци, коло кладки.
Я скоренько насмикала* того цибулині,
Як би ніц сі ю не стало, віддала Марині.
То сусідка моя збоку - ідну маєм межу,
Бо спідницю підтігаю, тай шнурком пережу.
Так їм рацьки вишивала, жи м згубила майтки,
Хапла з плота, жи висіли, у старої Райки.
Якась кара ми спіткала, із самого рані,
Знов цибулю йду варити на свіжій сметані.
Най сі Стефко юш наіст, би не хтів юш більше:
Скажу всім юш вам по правді - могло бути гірше...
Бевхла- впала, насмикала- нарвала, рацьки- на четвереньках.
(С) Леся Утриско
