Це літо таке примхливе.
Вона повертається в дощ,
Коли в хлюпотінні зливи
Ґвалт кораблетрощ.
Там мрії твої загорілі
Відшмагають до крові в біль,
І рани роз’ятрять сіллю,
Тягтимуть на дно під кіль.
І що тобі залишається –
Мовчати і мо’ пощастить,
Головне не посмій прощатися
Раніше аніж задощить.
Коли ще не має грому,
Не звіявся шторм чи шквал
Не вдарив в корму твого дому,
Не вибив із рук штурвал.
Ти просто тримайся вітру,
А на дні, так під кілем пливи,
Чи просто прийми на віру,
Повір, що безсмертний ти.
25.07.2019
оптимізм що починається на фоні мінливої теперішньої літньої погоди інтерполюється на людське життя яке без вітру надії нидіє никне і зникає чого воно навіть абияке не варте
респект
Гарно! 
