Найдовша в житті та хвилина чекання була.
Ось-ось... Вже у небі вогні літака заморгали.
Серця затремтіли і тиша на мить залягла,
Як наші герої на землю рідненьку ступали.
А потім обійми, міцніші за тисячі пут,
Які розлучили з ріднею здавалось на віки.
А їх зберегла та любов, що лишилася тут,
Коханих молитва і віра була їм за ліки.
Неволя змінила їх погляд, змарнілість в очах
І перші сліди посивіння струсила на скроні.
Несила збагнути, як кожен з них вистояв шлях,
Незлічених днів, що судився їм бути в полоні.
Ще довго у сни їм приходити будуть страхи,
Бо навіть словами не зможуть вони передати
Тортур і принижень, яких завдали вороги,
Та воїна дух не вдалося нікому зламати.
Усіх Божа милість окутала щастям згори.
Летять сльози радості, стрімко змиваючи втому.
І жовто-блакитні на плечі лягли прапори,
Моя Україна синів дочекалась додому.