Генерал (гумореска)
Пише кумонька моя лист до Валентина:
- Хочу шубу із песця, в гаражи машину,
Хлопа хочу, аби красень - волосі та вуса,
Кажу: - Зосько, ладний хлоп, велика спокуса.
Відізвав сі на листа один з інтернета,
Заманив кумасю мою в любовні тенета.
Не показує лиш знимку... шось видно хитрує,
Але пише жи не лише - білети купує.
Приіхало... Боже милий! Чистий «Валентин»,
Би не встрашити село, сховав сі за тин.
Несло квітів оберемок, думала- живі,
Дуже ними юш махало, бо були криві.
Положило оберемок Зосьці, як у злобі,
Кумо! Чуєш, штучні квіти лиш кладут на гробі.
Би го Боже не врікти закладаю дулі,
В вухах дзвони як в дзвіниці...а може в зозулі.
Зосьці вочи дуже перло, вилізли бульками,
Прошу: - Кумо відішли го до рідної мами.
Повилазили наверха, та й сі закотили,
Стала сина, як той пупець, волосі, як вили.
Ноги мало як дві тички, фасолю тичити,
А шо тоді між ногами?.. З чим ти, Зосько, жити?
Кумі мову відніло, стала заікати,
Всі молитви голосила та й втікла до хати.
Звідки ти сі такий взяв? - хлопа сі питаю,
Таке чорне як небожчик, жи лине до раю.
Каже, було генералом... тепер у відставці,
То тому ти сі лишили, хлопе, голі яйці.
Як вас пане генерале тепер величати?
Він сі вилупив на мене і став промовляти:
Валентін я, Івановіч- шось таке почула,
Ну а потім було стілько, жи юш їм забула.
Шо казало, щебетало, - то я юш не скажу,
Бо м я Зоську рятувала з любовного сказу.
Чи ти, кумо, пороблЕно, чи з зіла не свіже?
А кума так завиває, ніби хтось ї ріже.
Не вий кумо, генералів, як бліх у тім світі -
Як не вийшло у зимі, то прийде у літі...
(С) Леся Утриско
