В голосах рідних присмаки солі і глухість підвалів,
Де картопля у сховищі й глечики є про запас,
Де шари "наркотичного", біло-рожевого сала,
Господиню втішають і радують око весь час.
У словах українськіх є ґелґіт і лемент гусиний,
Прикарпатські в них вишні чорнять африканським вогнем,
Чорнобривим кільцем повнокровного стиглого клину,
Визріває земля і тепліше стає з кожним днем.
Плавність пагорбів круглих, мов пузо вагітної жінки,
Захищає синів від рівняння на обрій довкіл,
І молочна достиглість пшениці зі смаком коринки,
Колядує в полях, гонить хвилі на тік звідусіль.
В українській промові є сту́дені присмак донині,
Бо її наповняла Дніпра чистота водяна...
Мамо, мамо – лепече дитя – назавжди́ Україна
Не окраїна світу, – його лиш початок вона.
Оригінал
У родных голосов привкус соли и глухость подвалов,
Где хранится картофель и крынки стоят про запас,
Там слоями наркотика розово-белое сало
Утешает хозяйку и радует сумрачный глаз.
У словнике украинском спит гогот и гомон гусиный,
Прикарпатские вишни черны африканским огнем,
Чернобровым кольцом полнокровного спелого клина,
Вызревает земля, на закат отдавая тепло.
Плавность круглых холмов, словно пузо беременной жiнки
Охраняет сынов от равнения на горизонт,
И молочная зрелость пшеницы со вкусом коринки
Колядует в полях, убегая волнами на ток.
В украинских речах привкус ясной колодезной стыни,
Что питалась веками днепровскою чистой водой -
"Мамо, мамо - лепечет дитя - Украiна",
Не окраина мира, а только начало его.
13.03.14
