|
Есхін
Друже Тио̀ніх, здоров будь!
Тионіх
І ти будь здоровий, Есхіне.
Есхін
Де пропадав?
Тионіх
Пропадав? А що сталося, друже, з тобою?
Есхін
Справи у мене погані.
Тионіх
Помітно, що ти, ніби чахнеш.
Он опустилися вуса, скуйовджені пасма волосся.
Схожий, неначе близнюк, щойно учень пройшов Піфагора –
Жовтий, як ти, босоніж. Люди кажуть, що він афінянин,
Теж від кохання страждав, але думаю просто голодний.
Есхін
Все ти жартуєш, мій друже, а я від красуні Кініски
Зраду й образу отримав – за крок вже моє божевілля.
Тионіх
Звично вже ти, мій Есхіне, наллєш від душі через вінця.
Все тобі зараз подай. Та, проте, розкажи, як було все.
Есхін
Якось недавно: з Фессалії вершник аргив'янин Апис,
Я і Клеонік-гоплі́т – всі зібралися випити разом.
Я їх у себе приймав. Двох телят, порося закололи,
Флягу відкрив із вином благородним, що з Біла
років чотири беріг, а по запаху – ніби з точила,
Устриць купив та бобів – непогане вдалося застілля.
Пізно було вже, коли забажали вина не розвівши,
Пити здоров'я – кого хто захоче, ім'я лиш назвавши.
Всі імена називали і пили за їхнє здоров'я.
Тільки вона промовчала – і це при мені – що робити?
Хтось їй сказав жартома: «Що мовчиш ти? Побачила вовка?»
Вмить спалахнула вона, наче той смолоскип, відповівши,
– «Все то ти бачиш! Що ж – Лікос, син Лаби-сусіда є вовк той,
Ніжний і ростом високий. Він красень, багато хто каже.»
Ось вона тане по кому, від пристрасті сходячи з глузду!
Правда, вже дещо про них вух моїх у свй час долітало,
Значення не надавав я пліткам цим, вар'ят бородатий!
Вже на той час неабияк, насправді, ми всі були п'яні,
Той ларисянин противний знов пісню спочатку заводить:
«Лікос та Лікос» – співає цей дурень і в цю мить Кініска
Раптом у сльози ридма! Шестилітнє дівчисько так гірко
Певно не плакало ще, якби рвалось до мами в обійми.
Знаєш, Теоніх, який я: підскочив і ляпаса дзвінко
Раз і ще раз їй поклав, а вона підібрала свій пеплос**,
Вибігла швидко надвір і я вигукнув: – «Що, до вподоби
Інші обійми, солодші? Ну що ж, то іди ти нього,
Гріти на грудях своїх того дурня, по кому ридаєш!»
Схожа на ластівку, що для малих пташеняток від стріхи
Юркнула в небо по їжу, так швидко побігла від мене
В двері від нашого ложа – і як тільки ноги поне́сли!
Є в нас прислів'я: «Подався бичок по дорозі у нетрі».
Двадцять вже днів пролетіло, ще вісім, і де'ять, і десять,
Ще одинадцять; два дні, як добавиш, два місяця буде,
Як розлучилися ми. Тож, будь я фракійцем нещасним,
Знати не хоче мене, а йому – двері наніч відкриті.
Що говорити про нас, що вже нас за людей не рахують?
Ми, як мегарці***-біда́ки під гнітом у долі важкої.
Якби її розлюбити, пішли би на лад мої справи.
Як це зробити Тионіх? Влип, мов тая миша у дьоготь.
Знати не знаю, які знайти ліки для пристрасті згубні.
Чув я, щоправда, як Сим, коли в Епідахолову дочку
Дуже закоханим був із-за моря вернувся здоровим,
Він мій одноліток, може й мені теж за море податись?
Гіршим за нього не буду, можливо, що і не найпершим,
Але й не гіршим за інших у битвах я воїном стану.
Тионіх
Дуже я хочу Есхін, щоб до ладу прийшли твої справи.
Але, якщо ти все ж вибереш шлях на чужи́ну за море,
З понад усіх – Птолемей, повелитель для вільного мужа.
Есхін
Так? Розкажи, що за цар.
Тионіх
Він для вільного – гідний владика.
Добрий, привітний, розумний, знавець у коханні та віршах,
Щедро дає багатьом, а освідченим рідко відмовить,
Як і належить царю. Та просити аж надто не треба,
Знаєш Есхіне... Так ось, як насправді відчув ти охоту
Плащ на плечі заколовши, ногами обпетрися в землю,
Витримати гідно наступ від го́плітів мідношоломих,
Раджу, податись в Єгипет. Бо швидко помітить нам старість
Скроні, а потім підкрастися може і до підборіддя.
Час усе красить у біле. Живи, доки в розквіті сили!
*Теокріт, також Феокріт (грец. Θεόκριτος) (кінець 4 століття до н. е. — перша половина 3 століття до н. е.) — давньогрецький поет, один з найвидатніших представників літератури раннього еллінізму, молодший сучасник Каллімаха, уродженець Сіракуз. Заснував жанр ідилії, у якій предметом милування стає простота і природність невимогливого побуту. Ідилії Теокріта започаткували європейську традицію «буколічної» літератури.
**Пеплос жіночий верхній одяг
***Мегара – місто в Греції
ID:
878209
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.06.2020 20:01:04
© дата внесення змiн: 01.06.2020 20:19:39
автор: Анатолій Костенюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
