стоїш-стоїш біля вікна, вдивляєшся у темряву –
жодного маніяка.
ба, там взагалі нікого немає:
навіть героя з вогненним мечем!
твоява-уява.
я знаю: мені довелося жити,
значить колись доведеться й померти.
моє дитя, я знаю про життя,
що воно складається з брехні наполовину,
й наполовину з неправди. – та це
лиш один його бік, а иншого ми не знаємо.
якщо ти перетнула якусь уявну лінію
і цього ніхто крім тебе не знає,
і ти питаєшся, чи правильно вчинила, я скажу:
відповідей шукай в кінці часів.
стоячи біля вікна так само,
чекаю на якийсь неймовірний знак з неба.
– жодних страшних прибульців,
жодних чужих солдатів –
і жодної зірки не впало
за звітний період часу.
а стою вже довгенько. тисячоліття минають
спокійно та мирно. часом приходять мертві,
скаржаться: забагато правил, принципів та обмежень,
нічого не можна зробити. цей світ – просто звалище мрій.
я їм не вірю, вони сердяться й теж не вірять,
та я все одно їх повчаю: цей світ – маячня параноїка.
я бачив його і в конвульсіях миру, і в истерії війни,
та все то – лиш з цього нашого темного боку,
де й політика, і релігія, й навіть наука – безглузді
end of time, motörhead
