Руїн та згарищ чорні силуети
Війна намалювала. Стогне край.
Під вибухи не пишуться сонети…
Та ти, Поете, голосно співай!
Хоч небо перекреслюють ракети,
Слова твої – як злитки золоті
Душі моїй нагадують сюжети
Єдині, найдорожчі у житті.
Співаєш ти, і роки-еполети
Злітають з пліч, як висохла кора.
Підхоплюють вуста, як естафету,
Краплини віри, радості, добра.
І нації здіймаються багнети,
Захисників міцнішають ряди!
Не замовкай, співай мені, Поете!
До перемог, крізь полум’я, веди!
