Ох, як же хочеться до мами,
Хоч вже за тридцять - все одно,
До неї хочу до нестями,
До неї хочу так давно.
До рук рідненьких притулитись,
І помовчати про життя,
В минуле з нею подивитись,
І в невідоме майбуття.
І просто поруч посидіти,
Про щось поплакати разом,
А потім чай на кухні пити,
Сміятись щиро за столом.
Почути лагідне: "добраніч,"
З цілунком ніжним на щоці,
З любові порцією на ніч,
З пахучим медом в молоці.
А потім: "Доню, добрий ранок,
Любима зіронько, вставай!
Тебе чекає вже сніданок,
Скоріше очка відкривай!"
Себе дитиною відчувши,
Я дню і ранку посміхнусь,
Проблеми всі свої забувши,
В любові маминій втоплюсь.
І втихнуть грози із дощами,
Загляне сонце у вікно...
Ох, як же хочеться до мами,
Хоч вже за тридцять - все одно...
***
Скільки б не було літ завжди хочеться мами.Її любові ласки і доброти.
так, щиро дякую 
