“Не хапай мене з грішними й тими, хто чинить безправство, хто плете з своїм ближнім про мир, - але зло в їхнім серці!” (Біблія, Пс.27:3)
Не людина — гроші, не вона — гостинці,
(Признаєшся тихо собі наодинці.)
Не людина треба, а її робота.
Бо кому ж є зайва ближнього турбота?
Не людина треба і її присутність,
Не вона реальна й її справжня сутність.
В уяві малюєш: як то так зробити,
Щоб собі на користь друга обдурити?
Не людина треба і її реальність,
Бо у серці маєш ти лише захланність.
Чаювання миле, а в серці — лукавство.
Час таки покаже дійсність і зухвальство.
Приємні розмови, а потім — гіркота,
І слова приємні, пізніше лиш злоба.
Мирна і спокійна розмова тривала,
Про чудову маску людина подбала.
Та не так насправді, згодом розумієш,
Будучи тверезим все ж таки прозрієш.
...Не людина треба, а від неї користь.
І не судить зовсім егоїстів совість.
Вибирайте друзів ретельно, уважно,
Щоби не було вам боляче і страшно.
Лицемірство справді у світі існує.
Бережись, хай тебе воно не руйнує!
Цінуймо людей не за їх заслуги,
Й не лише бажаймо ми від них послуги.
Бо душа людини прагнуча любові,
Теплоти і ласки. Не роби їй болі!
Перевірмо себе: як я поступаю?
Чи користолюбства я часом не маю?
Пам’ятаймо, люди, буде Бог судити,
Як не навчимось по-справжньому любити.
Нехай Божа ласка буде над Вами і вашим домом!
Влучно! 
