У всього є свій термін споживання,
І старість з часом жмакає тіла,
Така вона вже, догма існування,
Творити, потім нищити до тла.
Десь рама постаріла вже віконна,
І зморшками покрився новий факт,
Така вона вже, догма безсоромна,
Зі старістю оформила контракт.
А та без вихідних собі працює,
Пролазить в декольте, під макіяж,
З роками в сивину усіх малює,
Псує щодня фізичний "фюзеляж".
Мов стіни, з часом лущаться питання,
Згинається натруджена спина,
У всього є свій термін споживання,
Та тільки у душі його нема.
***
