Стікає час, немов вода, по тілу долі,
Яку збираю днями в пам'яті грааль,
В якому стільки рідини, неначе в морі,
Яке з роками тільки більшає, на жаль.
Грааль руками під краплини підставляю,
Під миті щастя, болю, сліз і доброти,
На дно години, мов камінчики кидаю,
З розлук і зустрічей, дощів і самоти...
Збираю миті, мов копійочку жебрачка,
Вустами жадібно торкаючись води,
Де, наче в люстрі, виглядаю, мов дивачка,
Яка тамує спрагу спогадом завжди.
А потім ранок і реальності похмілля,
З граалем пам'яті крокую в майбуття,
В який стікає і любов, і божевілля,
І все, чим сповнене прожите вже життя...
***
