Просіяна, мов борошно крізь сито,
Крізь осені перетинки живі -
Потрапила за мить на берег літа,
На сонячні пісчинки, вікові.
На берег, що з дитинства був забутий,
Незримий, хоч і поруч існував,
Роками вже до снів моїх прикутий,
Під пальмами надій моїх дрімав.
А я його в літах чужих шукала,
На тьмяних, чорно-білих берегах,
Якби ж тоді...якби ж тоді я знала,
Що він лежить на долі сторінках.
Що я порину в простір підсвідомий,
В осінніх заблукаю десь лісах,
Долаючи маршрут уже знайомий,
Під сонцем споконвічним в небесах.
А потім я просіюся крізь сито,
Крізь осені перетинки живі,
І ляжу, мов листок, на берег літа,
В чиїсь пісчинки теплі, вікові...
***
