Немов сорочечку, любов з душі знімаю,
І одягаю на близьких мені людей,
Від цього добре так і легко, аж літаю,
В садах щасливих із рожевих орхідей.
Душа оголена, проте вже завтра зранку,
Нову сорочку їй пошиє серце знов,
Яку візьму й пройду крізь відстані фіранку,
Щоб огорнути дорогих людей в любов.
Запас тканини нескінченний, я це знаю,
Сорочок вистарчить на кожен день життя,
Які ще теплими з душі клітин знімаю,
Близьких вдягаю в них під ритм серцебиття.
***
цікаво написали... сподобалось 
