Розіп’явши крила, плинуть весни,
Роки мої вірно несучи,
Не один раз крига в річці скресла,
Не дає можливості спочить…
Поряд мене плине моя доля,
Зодяглась у різні кольори.
Шлях її відомо-невідомий.
Я ж в обіймах зрілої пори.
Сивиною ледь чоло розквітло,
Зморщечкою доленька лягла,
Та не розлучається зі мною,
Плин почавши з рідного села,
Де «ку-ку» зозулі особливе
Й понад ставом саду дивоквіт,
Де дитинство, бідне і щасливе,
Проводжало в загадковий світ.
5.09.2020.
Ганна Верес (Демиденко).