Під ніжності покровами тонкими,
В мереживі душевного сукна,
Між білими зав'язками, м'якими,
Заплуталося світло із вікна.
Що б'є з чийогось серця добротою,
Просочує волокна сірих днів,
Якоюсь неземною чистотою,
Що росами стікає з рукавів.
Душа, мов немовля, заворушилась,
До світла потягнулася рука,
На світ цей, наче знову народилась,
Обсипалась минулого луска.
Зав'язки стали теплими, слабкими,
В які вплелась майбутнього весна,
Під ніжності покровами тонкими,
В мереживо душевного сукна.
***