Я стою на роздоріжжі. Я не знаю куди іти.
Стільки палок, каміння... Знову!.
Знову ступаю. І знову іду не туди.
Місяць загородив мені сонце.
Я блукаю у тиші сама.
Нікого немає. Нікого не хочу.
Дайте лиш чарку терпкого вина.
Мене мучить спрага, я не відчуваю голод.
І сили мої не мають кінця.
Але я знову і знову - шукаю дорогу.
З закритим платком поперек лиця.
Я чуй лиш шепіт. Це докір. Це злидні.
Це люди які залишили свій шлях.
Я знаю що можу. Я вірю і ті дні,
Де мій шлях завершиться в світлих тінях.
Моя ноша все важче із кожним кроком.
Я хочу зневіритись, але я не зійду.
Я вибираю знову дорогу.
Бо знаю і вірю, що поки іду - то дійду.
І вітер в легенях б'ється із жаром,
та дощ студить його гнівний порив.
Громовиця чіпає лезом і жалом.
Але я іду. Мені треба дійти.
Іди. Бо крім тебе твій шлях не пройдуть.
Твоя дорога все ще чекає на тебе.
І яким би важким не був твій путь.
Знай. Тобі допоможе твоє небо.
