Наскладали на спину всього
І зігнулись від того старече,
Небо вмилось немов спляче тло,
Посміхалось чуже, не до речі ...
Стільки всякого там дріб'язку,
Подарунки, похвали, усмішки,
Все накидано валом в мішку,
Без поваги якось в перемішку ...
Щось важливе глибоко в очах,
Що й не виймеш так просто на люди,
Це ж неспокій, морока і страх,
Ще почнуться якісь пересуди ...
Що ж ти тягнеш десь там на шнурку?!
Цього всього нікому не треба!
Як поясниш йому, диваку,
Лиш у справжньому дійсна потреба ...
Лиш у щирості справжня любов,
Удавання, погорда безглузді,
Геть здирайте той сірий покров,
Скільки можна блукати в безлюдді ...
Ой, дивіться, вони вже стрункі,
Молоді і безмежно щасливі,
Голоси стали чисті, дзвінкі,
І ці миті тепер надважливі ...
Фото з сайту zahid.net
дякую
дякую
