Лана Сянська
А де ми були у сумирному осені тлінні?
В безсніжній безликості блазеня сірого грудня?
У ночах, що днями мінялися з тишею плинно?
Як літо вступало в права вже опісля полудня?
А хто оце ми, про котрих не дощі прошуміли,
Не світло ліхтарне проплакало, мури мовчали
Маленьких парижів… Їх бачили, тільки не сміли
Вказати дорогу туди, де немає причалу.
А сняться ще сни, - незабудками встелені далі,
Повітряна кулька, журавлик у небі, кораблик.
Чужими із літа залітного все ж ми не стали,
І тихо повзе до сузір’їв із ріжками равлик…
09.2020
Валерій Сиднін
й сумирно отак дотліваю в бабусиних ночвах
проте як зненавидів осінь так само не хочу
ні суму його ані вісті... четвертий бля вершник
оце нещодавно зварив собі довбані мушлі
та зрештою їв їх печені у ватрі в дитинстві
а ці митикові кмітливі затяті і вушлі
геть чисто за все розуміють у цім сиротинці
а осінь... таке... в мене зимно і бридко десь там поза ребра
і я не милуюсь ані мертв"яками ані мертволистям
й моя вічнопомна й ніяк невмируща сакральна потреба
пришвидчує "гін" аж до самої стрічечки "злитись"
та й що за резон муштрувати отих що в житті манівцями
хіба що із цапа старого учиниш так-сяк собі бубон
мерців не навернеш сюди й не повернеш до тями
й питаннячко знову повстало хоч криво а все ж таки руба
ото ж я завершую час ми вкладатися в "ночви"
на балію й не зазіхаю майнуло дитинство
й ціна п"ять мідяників двійко на очі
мабуть і усе ось і виплутав я з сиротинця
