Дрімає ліс
у білім покривалі.
Всі звуки сплять.
Лише взиває крук.
Та сніг рипучий
скигле під ногами -
Ото і все,
що мій турбує слух.
І я з круком
затіяла розмову,
(бо розуміла,
що він говорив),
Давно забули
всі сюди дорогу,
тому він ліс
безмежно
полюбив.
Шукав він тишу -
відшукав її,
Шукав блаженність,
і пірнув у неї.
І крук мене, людину,
попросив
Не посягати
на природи
привілеї.
Тому ключі
я цього місця
не віддам,
Нехай тут затишок
триває і надалі,
Нехай хоч щось
належить
цим птахам,
Бодай місця,
що сховані
найдалі.
18.02.2021
Автор: Світлана Крижановська (Маярчак)
Спасибі Вам за розуміння! 
Не кожен розуміє природу. 
Чудовий вірш! 
