Голодні ігри. Ніхто не винен.
Біжи вперед , і задкувати не смій.
Ти зможеш ! І ніхто не загине,
Поки у руках свій тримаєш сувій.
Гру розпочато. Вони вже всюди.
Снують, голодні, вичікують страх.
Що раз побачиш, то вже не забудеш.
Це як плавно ходити на гострих ножах.
Звивались від болю. Кричали в агонії.
Та стіни намертво глушили ваш крик.
Вони ж небезпечні . І самовдоволені!
Хіба не досить того, що чути їх рик?
Отож бо, вже там досить лежати !
Пора підніматись. Час непохитний.
Невже дозволите усе у вас відібрати ,
І залишити змагатись зі злиднями?
Ігри почалися. І кінця їм немає.
Усе тут втратило знайомий смак.
Та це гра. Хтось таки й програє,
І хтось відчуватиме усе не так.
Це тільки гра. Серйозно не треба.
Це ж точно витвір чиєїсь фантазії.
У тому ж і є вічна незрима проблема :
До всього у світі нам байдуже
