Сивими туманами, наче мами косами,
Розсипає осінь роси над покосами,
Сірими перинами накриває небо,
Виряджає в вирій солов’їний щебіт.
Теплими долонями, наче руки тата,
Обіймає осінь айстри біля хати…
Господиня-осінь, щедра добра бабця
Яблука збирає, щоб маґлайчик вдався…
В червонім віночку по садах гуляє,
Молоденька осінь на сватів чекає.
Промайнуло літо і перша пречиста,
Засилай, коханий, сватів урочисто.
Відкриває осінь школи коридори –
Перший клас – уперше, всі інші – повтори.
І сміються діти з ранцями на плечах,
І сміється вчитель радісно малечі.
А моя де осінь? Не збагну я нині:
Поклонюся мамі? Чи малій дитині?
З чим вона до мене: з сонцем чи дощами?
Із холодним ранком? З мерзлими ночами?
Пролітають в небі птахів прощальні звуки,
Зупинися, осінь, візьмемось за руки…
Притомилась трохи? В хатці заночуєш…
Білими світами все життя мандруєш…
Швидко сутеніє, коли осінь в хаті…
Може, тобі, мила, казку почитати?
Я тебе боялась, було страшно досі
Зустрічати власну осінь на порозі …
