***
Акварельно гарцюють тінями
Бездоганно брунатні поні.
Ввись здіймаються гуркотіннями
Галасливі дощі солоні.
Ґелґотіння порушує тишу.
Десь на обрії сплять комети.
Енні вірші хтось у небі пише,
Є й у Бога свої поети.
Жартома посміхається осінь
Зореносно листками сипле.
Ич, як вміло увись підносить
Іскру серця, чомусь осиплу.
Їдко-сизий туман встеляється,
Йде під хату, й тихо тулиться.
Колоритно собі вдягаються
Листопадним вихрем вулиці.
Миготять ліхтарі-підсвічники,
Наче душі чиїсь бентежні.
Обережно торкнуся вічності
При озерному узбережжі,
Рознесу це багряне полум'я
Солодкавою млою тиші.
Триста відступів є до полудня
У неписаних досі віршів.
Філігранно танцюють промені,
Хтозна-як вигинають танго.
Ці шляхи раз за разом пройдені,
Час втручається невблаганно.
Швидкоплинні етюди осені,
Ще лиш мить - і її не стане.
ЙдутЬ роки собі, набурмосені,
Ювелірно падуть листами.
Як же сумно! Немов востаннє.
жовтень 2022
Альбіна Кузів