|
Проза - Petro Kukharchuk, поезія - Леся Утриско
Невизначеність
Невідомість убиває інколи сильніше розуміння себе, де я? Хто я тепер? Можливо, це відлуння ночі, що заскучало за мереживом теплоти спілкування. Так, і чи маємо ми право, право на можливість бути собою. Не таким, яким все зручно, не дай Боже проявити своє власне его!
А що подумають про мене? А що скажуть люди? Да як так, ніколи цього не посмію зробити.
І так, мимоволі втрачаємо малесенькими шматочками самого себе. Ми відрікаємось від власного себе, щоб нічого не подумали інші про нас так, як у інших нормально.
А що таке нормально? Що? І для кого? І коли? Хто вас запитав, хоч раз у вашому житті, хто ви є? Хто ви є? І чому намагаєтеся прикритися тінню величності інших, не власних досягнень, переконань. А так легше, просто пливеш за течією і ти завжди в тренді.
А найбільше, невизначеність губить тебе самого коли сам на сам. Коли не потрібно кічу заради якоїсь поверхневої втіхи, якоїсь хвилинної насолоди.
А чи це є справжність у житті?
І що прагне душа, до чого тулиться неспокій коли самітність бере в обійми дні, роки, життя.
То мабуть і є плата за власну невизначеність, за власну безвільність у своїх діях, вчинках, виборах напряму руху.
А доля завжди вимагає плату за власні дії, за власну невизначеність. Завжди. Навіть, коли ми мріємо, то віримо, що ніхто не знатиме наших сподівань, ми ж нікому нічого не розповідаємо. Правда?
Ні, так не буває, в житті за все доводиться розплачуватися, правда ніколи не визначити часу. Коли саме прийде вона, прийде й запитає? А що ти сам зробив для себе? Що? Щоб позбавитися невизначеності в собі.
І запізнілі довгоочікувані слова, - пробач, прости, не зміг, - уже не додають нічого в твій світогляд життя.
Моя невизначеність спить солодко, і нехай не мене цілує місяць, не стомлюся вірити й надіятися в день прийдешній, допоки битиметься серце в моїх грудях.
Ніколи не пізно! Ніколи! Повірте!
Буду прозою простеляти дорогу до осені, яка завжди чекатиме й сприйматиме мене таким як я і є…
©Петро КУХАРЧУК 18.02. - 01.09. – 26.10.2021
Береги ріки Кам’янка, м. Житомир
24.10.2021
#світлина©Петро КУХАРЧУК
Залиш мені прозу, що в осені моїх думок,
Залиш так, як є - не старайся змінити нічого,
Я знаю - ти зможеш... прощЕння моє, мов струмок,
Пробачу й зумію торкнутися слова живого.
О, де ти? Хто ти? І хто я у людськім розумінні?
Глуха невідомість... в ній хочу побути собою,
Чи в праві без тебе замкнутись в душевнім велінні,
Залиш мені прозу, хай буде між мною й журбою.
Ти будеш собою і тільки собою - зумієш?
Не вправі ніхто перекреслити волю, вже твою,
Ніколи не пізно зібрати усе, що посієш...
Із божих обжинок черпни світлу прозу за свою.
Зроби це для мене - хай інші повірять у долю,
Мовчання й розплата - не твоє, назавжди зречися,
Устами б торкнутися слова й пустити на волю -
Хай кажуть, що кажуть - ти завше собою залишся...
#лесяутрисковоробець
ID:
929177
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.10.2021 09:41:04
© дата внесення змiн: 28.10.2021 09:41:31
автор: Леся Утриско
Вкажіть причину вашої скарги
|
