У сад заходжу.
Поезія там древня
Квітне, мов весна.
Красується красою
Звучання хоку й танка.
Кричать ворони.
Насунулись зі сходу
Хмари дощові.
Весняна злива хай би
На землю пересохлу.
Рядок тюльпанів
За ніч порідшав надто.
Дармовий букет
Комусь запраглось мати.
Окраса міста щезла.
Вкриває землю
Білим снігом заметіль.
Не приховаєш
Сивини під фарбою –
Роки своє покажуть.
Не падай в розпач –
Минуле не повернеш.
Усе спочатку
Починається з кінця.
Кінець – уже в початку.
Музика ночі
Мелодією вірша
Записується.
Непомітно час біжить
Крізь північ до світанку.
Скінчилась пісня.
Не чути солоспіву –
Наче й не було.
Аж ні, таки було щось:
Пам’ять тихо промовля.
Не стримуй сльози.
Поплач і легше стане,
Камінь з пліч впаде.
Поглянь у мої очі –
Іскряться там смішинки.
Тиша на землі.
Вітри в ярах поснули.
Та грім весняний
Вже будить сонну душу
Й дає життя сподію.
Все закінчилось.
Нудна осіння мряка
Висить над світом.
Знебарвлене кохання
Перетворилось в сірість.
