Чорніє небо, сипляться сніги,
Чи, може, зорі, падають додолу?
Чиїсь під ковдрою ховаючи гріхи,
З нічного розсипаючись подолу.
І сиплять! Сиплять! Замітають шлях!
Вкривають степ! І гріють чорну землю!
Зима летить снігами по полях,
Прорвавши в небі безкінечну греблю!
Вогнями в шибках гріються хати…
Дровами, світлом, теплими руками…
Колись ще теплими були листи –
Пропали. Зникли. Замело снігами.
Хрести на церквах, як дороговказ.
Вони високо – не занести снігом-
У битві віхоли й хрестів що їм до нас?!
Ховаємось туди, де пахне хлібом!
Туди, де пахне хлібом і людьми,
Любов’ю, втіхою, цілунками чекання…
І пити чай із запахом зими…
І тихо розмовляти про кохання…
Чудовий вірш! 
