Напевне, січень Вас намарив –
(Ще після свят не втверезів!)
В рожевих був він окулярах,
Слабкий від сяйва снігу зір.
У невиразній сірій мряці
Не силует – дволика мла.
Думки розбурхані рояться:
Ну як повірити могла?
Чому така печаль щоразу?
Чи сніжну карму я несу?
В зимі студеній обпеклася…
Спотворивсь іній у росу.
Я послизалася на фальші,
За що, скажіть, усе мені?
А лицемірні клятви Ваші
В облуді стигли крижаній.
Кипіли пристрасті життєві –
Мороз душі не шкодував.
Холола Сніжна королева
В догоду Вам…
щиро вдячна Вам, Катрусю! 
Ох, ці жінки... Люблять вухами... 
