У переддень вимушеного припинення Януковичем
свого президентства, я написав вірш на гострополітичну тему.
Порадився з товаришем по перу, чи виставляти його в інтернет.
Відповідь була категоричною: ні! Це так, як у пісні Асмолова: «Не
посадят, как Манделу, а по штату сократят». Плаче, стогне
Україна від своїх внутрішніх окупантів – гнобителів свого
власного народу, які, самі жируючи, нагло плюють всім в душу.
Появились чужоземці
Мовби з-під води.
Плаче, стогне Україна
Під гнітом орди.
І не думає москаль
Рахуватись з нами.
Здають неньку - Україну
Й новітні гетьмани.
Увесь час ідуть розмови
Про воєнні дії.
Недолугі генерали
Не дають надії.
Коли, пане президенте,
Будете рішучі?
Бо скинуть вас добровольці
З дніпрової кручі!..
Й ти, прем’єре недолугий,
Проклятий народом,
Ліпше б тобі вже забратись
Від нас своїм ходом!
В лоба кулю захотів, –
Будеш її мати.
Бери своїх яничарів
І шуруй у Штати.
Там вже, певно, дім для себе
Почав будувати:
Маєш страх, що в Україні
Будеш ти розп’ятий...
Яничари, дайте спокій, –
Хочемо пожити
І батьків своїх стареньких
Гідно схоронити.
