***
По вулицях міста все бродить біда,
за нею – біда за бідою.
Он стежка у небо! – помітно бліда,
і душі, омиті тобою.
Піднявши долоню на фоні небес
і пальці розвівши повільно,
оптично окреслюєш простір - Дантес
наводить мушкет, наче кілер.
Кого він шукає? Тут Пушкіну зась!
Свої тут поети й герої.
Вони вже за хмарами. Тільки Тарас -
живий і поезія-зброя.
По вулицях міста блукає біда.
В шинелі, чужих еполетах…
За нею – в готовності підла орда,
щоб місця не стало поетам.
А ти – на прогулянці. Саме якраз
фіксуєш і відстань, і фокус
того сприйняття, де коханий твій князь
відстоює місто пророку!
Д 
якую!!
