Алексе, зажди. не йди знов від мене.
постій. тут, разом зі мною на вечірній траві. я хочу взяти тебе за руки і дивитися у твої бездонні сині очі. чому ти знову йдеш.. я не знаю твоїх почуттів..я знаю свої.
що ти відчуваєш до мене?
чи ти кохаєш ще?
чи треба це все нам?
а тобі?
ти десь дуже далеко..
та я хочу прокидатися з тобою разом вранці.
а це все, певно, для тебе несерйозно.
бо я лелека в небі.
а тобі потрібен голуб у долонях.
Ел все писала і писала смс-ки, які ніколи не відправляла. та врешті-решт змогла.
страх та паніка беззупину в краплинах крові приєднувалися з помішками адреналіну, що збуджували її тіло до солодкої нестями.
так, вона хотіла його інтелектуально відчувати за поштовхом розказів язикатих хвесьок та пліток про її сестер.
вона була від нього за царя Гороха і тридев'ять земель, проте якщо б він усміхнувся, то вона би прилетіла першим же рейсом до нього.
