Всій Україні смерть твоя болить.
А ти ж іще зовсім не жив, дитино…
В сльозах невтішних ненька-Україна,
Повторює сум батьківських молитв.
А перед ним – лежить загиблий син,
Його надія, радість і кровинка,
В дощі – остання у житті зупинка,
Що душу вознесла в далеку синь.
Весь Харків, такий мужній у війні,
Рішучий, дружний, зібраний, єдиний –
Сьогодні разом з батьком на колінах:
Не мусив, сину, ти вмирати, ні!
Дитинства світ закрити від біди,
Порятувати нині не змогли ми.
І вторить, плач-молитву сіра злива,
Слова-печаль: «Мій хлопчику, не йди…»
Коли ж скінчиться жах увесь, коли?
За що, скажіть, невинна юність гине?
… А ти ж іще зовсім не жив, дитино,
Пробач, усім нам смерть твоя болить…
