Соловей і дві ворони
Одного разу дві ворони,
Переспівати зголосилось солов’я.
Одна в лаптях й косоворотці малиновій,
А друга, з вусами, що жила в картоплях.
На бій пісенний викликали соловейка,
Тягли свої колонки до межі.
Але ворона, та що у лаптях, злодійка,
Підбила іншу не казати про візит.
Тихенько, по ночі, удерлися до нього,
Дістали мікрофони і давай горлати.
Та вже не спав наш красень, був готовий,
І розгорівся поміж ними справжній батл.
Ворони каркають, одна поперед одну,
Та, що з картоплі, трохи відстає.
У лапті взута, та волає безперервно,
І думає: - Як переможу, все буде моє!
Так дерлись вони, дерлись навіжені,
Герой наш, навіть ще не починав.
Приготувавсь, набрав повітря у легені,
Примірився і дзвінко заспівав.
На кожний – Карр, у нього – Тьох та Тьох,
Мелодія пливла, неначе з шовку.
І, хоч ворони каркали у двох,
Весь їхній шум залишився без толку.
Та, щиро кажучи, вони співати не уміли,
Фальшивили і не втрапляли в ноти.
І галасу вдвох стільки наробили,
Що глядачі, здебільшого, не сприйняли гидоти.
Усе окрісне благородне птаство,
Підтримало малого солов’я.
У горлопанок, теж знайшлася паства –
Козел, баран й замурзана свиня.
Як сильно не старалися «співачки»,
Мотив міняли і репертуар.
Їм до його таланту, як до неба рачки,
А від його хітів їх аж кидало в жар.
Тоді артистки недолугі тактику змінили,
Поклалися на звук( ідею підказав козел).
На сході різних прибамбасів накупили,
Перемогти намірились по силі децибел.
Та що ті децибели співаку,
Його шукають чорнокрилі десь у полі.
А хлопець вже в найближчому ліску,
Їм сипле нотами, аж до зубної болі.
Тягнуть апаратуру хутко в ліс,
Аврально підключають гучномовці.
Та він позиції свої уже до степу переніс,
Й розмазує акордами дзьобатих по долівці.
Підняв він планку до небачених вершин,
Пливли по вітру ніжні солов’їні трелі.
Росла напруга і за декілька хвилин,
Настав фінал пісенної дуелі.
Від переливів кришталево чистих,
Попадали зі стійок мікрофони.
Колонки задиміли вогником іскристим,
Усі ті прибамбаси стали не в пригоді.
Ворона картопляна щось пробубоніла,
Притиснула до гузки драного хвоста.
Зробила вигляд, що у неї «горло сіло»,
І тишком-нишком відповзла у болота́.
Її напарниця продовжила змагання,
Косоворотку на собі рвонула.
Хильнула допінгу півпляшки без вагання,
Останню пісню а капела затягнула.
Здіймався її голос вище й вище,
Розправилися від натуги крила.
Налились очі, наче стиглі вишні…
І луснула, аж тільки лапті полетіли.
На інше й годі було сподіватись,
В мистецтві не допомагає фарт.
Тут мало горлопанити й кривлятись,
Потрібна наполегливість і вроджений талант.
З покон віків існує істина відома,
ЇЇ вивчає в світі кожне пташеня –
Яким би ти не був співцем, але у себе в дома,
Переспівати не можливо солов’я.
ID:
956610
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.08.2022 17:25:14
© дата внесення змiн: 29.08.2022 15:51:34
автор: Костянтин Вишневський
Вкажіть причину вашої скарги
|
