*****
Як вірш я візьмуся писати,
Не можу вже спинити хід думок,
Поки́ вони не зможуть стати
Усі у відповідний свій рядок
Так, начебто у стрій солдати,
Які готові завжди в бій йти,
І між собою пов’язати
Той зміст, який я хочу донести,
А також головну ідею,
Аби всі читачі могли знайти
Й зуміли розумом, душею
Гармонії із ними досягти;
Гармонії як із собою,
Так і зі світом тим, який навкруг,
З природою живою і святою,
Із нею обійнявшись, наче друг,
Й вперед плисти в житті потоці,
Хай навіть буйні хвилі б’ють в лице
На кожнім розі, кожнім кроці,
Та з вірою, що скінчиться все це;
Що, наче сніг, біда розтане,
Яку нерідко підкида життя,
З надією, що все ж настане
Й у нас усіх щасливе майбуття;
Майбутнє те, що нам належить,
Майбутнє, що будує кожен з нас,
Бо лиш від нас самих залежить,
Чи прийде і коли той світлий час,
Як злигоднів і ворожнечі
Не буде більш ніколи та ніде.
Прийде́, як всі розправлять плечі
Й до цього кожен руку докладе.
Євген Ковальчук, 29. 08. 2019
