Я крок за кроком іду назустріч долі
Буду іти допоки вистачить сил.
Мої ровесники берізки, тополі,
До вітру натомивши, так своїх крил.
Я йду крок за кроком повільним не спішу,
Маю час ,щоб витратити на себе.
О ,ні я вже в завтрашній день ,так не спішу!
Бо для щастя багато нам не треба.
У мріях живу, працюю, і співаю,
І в леті щаслива лечу у блакить.
У піднебессі сонечко зустрічаю,
Щоб відчути тепло і блаженну мить.
Я йду із літа в осінь назустріч долі,
В спеку, грозу... під зливним дощем і в сніг,
Стрічають дерева золото тополі
І клоняться до ніг мені край доріг.
Оминаю стороною все погане
І розслаблююсь в тишині у думках.
В моїй душі, біль, тривога ,як сніг тане
Будую гніздечко... все в своїх руках.
В осінньої жінки в очах жура, смуток,
Бо вже давно відцвіла її весна.
Збирає в жмені листя, квіт незабудок,
У пустині сизих вечорів - одна.
Так хочеться їй тепла , ніжності, ласки,
І спертись на друга надійне плече.
Щоб на білім коні вів у гарну казку
Удвох слухати, як ріка життя тече.