Осіння тиша ніжна і таємна,
Немов чогось чекає і мовчить.
І серед тиш, можливо, ідеальна,
Вона у змозі й нас чогось навчить.
Коли осінній вечер прийде в хату,
Надворі дощ осінній моросить,
У час такий люблю я помовчати,
Прийти у гості тишу запросить.
Втомившись від буденного життя,
Проблем, що так тривожать душу,
Зроблю у тиші я це відкриття,
Від всього в тиші відпочити мушу.
Думок ніяких, я їх відпускаю,
Від мене їм теж треба відпочить.
До тиші я повільно вже звикаю,
Для відпочинку - це найкраща мить.
Цю тишу не порушить шелест трав,
І вітер, що присяде поруч мене.
Тут хвилюватися нема мені підстав...
Спадає листя тихо з кленів.
Я тишею цією заворожена,
Вслухаюся уважно і мовчу.
На відстані комусь всміхаюся.
Кому? Про це я промовчу...
Як іноді хочеться цієї тиші... Вона дає можливість побути наодинці із собою, поринути у мрії і спогади, відпочити... Гарно Надійко! Мрійте у тиші і творіть свою чудову поезію.
Чудова поезія! 
