Покинь власні стіни, виходь в світ за ними,
Поглянь на щасливих людей.
Якими ще вчора ми були сліпими
Від міцно закритих очей.
Не бачили сонця ми над головою,
Лиш дощ, який вічно паде.
Хай зараз він лиє між нами стіною,
Та рано чи пізно мине.
Виходь і всміхнися комусь з перехожих,
Дозволь обійняти тебе,
І ти зрозумієш, на скільки ви схожі,
Мов в дзеркалі бачиш себе.
Ще трохи, і сонце проб'ється крізь хмари,
Світитиме тільки для вас,
Запалить у серці, немов дивні чари,
Вогонь, що чекав на свій час.
Відчуй же, як пахне земля після зливи,
І небо всміхається вам.
Ці краплі твої почуття зачепили,
Послали ж бо їх небеса.
Тоді ти, в обіймах свого незнайомця,
З яким тебе доля звела,
В останніх проміннях осіннього сонця
Знайдеш ще краплину тепла.
10.11.2022
