Листопад, вже листопад
Завітав в вишневий сад.
Під нестримний вітру рев
Листя пада із дерев.
Як в танку, воно кружля,
Доки матінка-земля,
Як скінчить воно свій лет,
Лет, неначе тих комет,
Не відчує, далебі,
Дотик листя на собі.
Листя падає, летить
І шурхоче, й шелестить,
Як обіймів зазнає
Лист, з яким мов заграє
Інший лист, коли торка
Він сусіднього листка
Легко, ніжно раз у раз,
Що приходить він в екстаз
Від приємних дотикань.
І без жодних зволікань
Той йому відповіда
І його немов гойда
При повіві вітерця,
Що все віє без кінця,
Наче мати немовля,
Щоб заснуло вже маля.
Древ же листям не шкода,
Бо, як прийде молода
Вéсна, знов дерева вряд
Вдя́гнуть листяний наряд.
Євген Ковальчук, 18. 11. 2019
