Я дякую життю за те,
Що, хоч воно і непросте,
Але в мені воно горить,
Немов палкий вогонь, щомить.
Адже не вчую, як й мине.
Життя ж у мене лиш одне,
Бо іншого мені життя
Не подарує майбуття,
Хай хоч би як я не хотів,
Не подарує більш років,
Ніж надано мені прожить,
Ні більш, ні менш ані на мить.
Але не ображаюсь я
За це на власнеє життя.
Я щиро дякую йому,
Що в ясне світло крізь пітьму
Воно мене колись ввело,
На білий світ цей привело,
Як я ще немовлятком був,
Як я у перший раз вдихнув
Повітря, перший серця стук
У грудях пролунав «тук-тук»,
Як очі я свої відкрив
Й побачив світ цей, повен див.
Хай я ще їх не розумів,
Хай я ще й мовити не вмів,
Але всміхалося життя
Мені крізь перші почуття.
Євген Ковальчук, 01. 12. 2019
