Дивлюсь я в небо. В нім пливуть,
Немов кораблики, хмарки.
Услід за ними в дальню путь
Летять мої думки-гадки,
Неначе вільнії пташки.
Летять у невідомий край.
А може, в тім краю думки
Знайду́ть небесний, Божий рай.
Проліг попереду думок
Предовгий, безкінечний шлях,
Шлях непроглядний й для гадок,
Що губиться десь у далях.
Від всіх земних проблем, клопот
Вони жадають утекти.
Бажають світлих лиш висот
Думки нарешті досягти,
Висот, що лю́дськії життя
Осяять, наче ніч зірки,
Щоб світлі, добрі почуття
У них були, також думки.
Як будуть добрими лиш мать
Вони всі думи й почуття,
То будуть вчинки посівать
Лиш гідні протягом життя.
Що в серці й на умі у нас,
Не лиш слова говорять нам,
А й дії, вчинки, що всякчас
Здійсняє кожен з нас всіх сам
Чи може, з іншими людьми.
Та значення не так у тім,
А в тому поляга, щоб ми
Робили їх на благо всім.
Євген Ковальчук, 08. 12. 2019
