Відгомонить колись оця біда,
що звила гнізда на високих банях.
Іде Різдво, і пресвята звізда
засяє, наче благовість прадавня.
І у вертеп зберуться молитви,
та по снігах підуть шукати мита.
І зійде колос в Бога з голови -
з отої, що поранена й розбита.
А дзвони будуть бити усю ніч.
І буде дим кадити із кадильниць.
На темних мапах пізніх протиріч
не буде більше зрадників і схимниць.
Усі зітруться вітром сніговиць
за темноликим божеством прокляття.
І буде сонце нам світити з лиць,
і розгориться в нас нове багаття!
Коли мине оця страшна біда,
що звила гнізда високо під хмари.
Іде Різдво, являється звізда,
і Той, Кого зрікаються примари.
21.12.22 р.
