Скажи мені, будь ласка, Боже милий,
Чи буде знову в світі все гаразд?
Коли людина людяність згубила,
Від заповідей відреклася враз?
З’явились крадії та лиходії,
Зневага проступила до батьків.
І кожен з нас про мир та волю мріє,
Щоб пережити дні війни тяжкі.
Вся Україна – у могильних плитах.
Ридають поруч згаслі матері.
А заповідь: «Нікого не убити?»
Той, хто прийшов – він нелюд? Озвірів?!
Життя щось дбали люди… і – вигнанці.
Допоки, Отче, так страждати нам?
Достойні й мужні – смерті не бояться.
Але скажи: навіщо ця війна?
Повідай, як нам ворога любити,
що «рятувати» із вогнем прийшов?
Від дронів і ракет – згасають діти.
В середині, в тобі – постійний шок…
Яка ж бо Сила ріки крові спинить?
Щоб світ впустити мир до себе зміг?
У вірі та надії Україна,
що винний відповість за смертний гріх.
…До Духа, до Отця молюсь, до Сина –
Врятуй нас, Боже Світлий, триєдиний…
Дай, Боже! Дякую, пані Ніно! 
