Усе тече і час минає,
Минуле в спогадах живе,
І всі сьогодні, звісно знають,
Те, що минуло, не верне...
В дитинстві вірили ми в диво,
Воно вперед нас всіх вело,
Ми почувалися щасливо,
Любили школу і село...
Школа для нас, як рай чудова,
Й навчання в радість нам було,
Молодість наша веселкова,
І нас не втримало село...
Ми в майбуття усі спішили,
Село покинули своє,
Ми в інститути поступили,
Усе у спогадах живе...
На жаль усе давно минуло,
Кудись за обрій відпливло...
Нині вже спокій ми відчули,
Живе у спогадах воно...
Не ждали ми війни й печалі,
Вони самі до нас прийшли,
Та ми шляхи торуєм далі,
Своїх позицій не здали...
Давно збіліли у нас скроні,
Допоки ми усе ж живі,
Та ми й сьогодні знов готові:
Долати прикрощі нові...
Найважча прикрість в нас сьогодні,
Звісно з Росією війна,
Це значно гірше ніж погодні,
Війна дітей наших вбива...
На жаль, старі ми вже до бою,
Нас на війну вже не візьмуть,
Ми вже "воюємо" з собою,
Якось долаємо ще путь...
Усе тече і час минає,
Коротка є життева путь...
Та кожен з нас, звичайно, знає:
В чому життєва наша суть...
в кінці дуже доречне питання яке часто потрібно собі ставити ... В чому наша суть? Особливо людям у вічному процесі розитку . Адже змінюються цінності, бажання, можливості і часом ця суть просто втрачається. Бо тим лежакам на дивані таке не загрожує)))