Колись ти говорив, що любиш,
Для тебе це було буденно й просто.
Мені дай щастя хоч тепер відчути:
Верни мить радості в мою самотність.
Коли ти говорив мені, що любиш,
Чи знав тоді, що серце розбиваєш?
Ще скаржився, що ти самотнім будеш
Без мене. Вірила, ти ж пам’ятаєш?
Коли ти говорив мені, що любиш,
Не вірити словам тим не могла я.
Не знала, що підеш і все забудеш,
Я думала, що дійсно ти кохаєш.
Чому не можу я усе забути?
Чи я була засліплена коханням?
До дійсності зуміла повернутись,
Хоч досі не вгамоване страждання.
Твої вуста, очей привітний погляд, –
Не зможе час усього цього стерти
З моєї пам’яті. Вернися знову,
Прийди і вилікуй розбите серце.
08.07.2015
