Летить над землею сирітка самотня,
Покинута птаха із стаї птахів.
Для неї життя уже наче безодня,
Сама залишилась у вирі світів.
Із болем в нозі у лісі спинилась,
Звила гніздечко своїми крильми,
Заплакала гірко і зажурилась,
Усі її сестри її підвели.
Ішов отим лісом старенький дідусь,
Він там вибирав дрова до хатини.
Побачив пташину." Іду подивлюсь!"
Сказав голосочком малої дитини.
В гніздечку в кущі маленька пташина,
Із ніжкою зламаною спочива.
"Ти тут звідкіля, маленька качино,
Чи хтось тут тебе загубив задарма?
Ходімо зі мною! В моєї бабусі
Тобі буде затишно так, як ніде.
Не бійся, пташино, я не помилюся,
Ніяка біда тебе там не знайде!
Погодилась качка. А що ж бо робити,
Зламана ніжка, і в світі одна.
А буде тепер із родиною жити,
Бо скоро вже прийде люта зима.
Вернувся додому дідусь із гніздечком.
"Це хто такий гарний у тебе в руках?"
Питає бабуся стара на крилечку.
" Для тебе приніс я пташину у дар."
"Хай буде для нас вона замість дитини,
Нехай собі гарно спить на печі.
І будемо жити собі, як родина,
І тепло так стане усім на душі."
Поклали пташину тихенько на піч,
Поїсти поклали, і добре попити.
"Дай Боже прожити цю радісну ніч!"
Почала бабуся у Бога просити.
На ранок устали, у хаті все є,
Водиця з криниці принесена свіжа.
І борщ на столі, і хліб вже встає,
І спить на печі качина так ніжно.
"Хто це, дідусю, у нас газдував?
Нехай буде повен щастя і долі!
Щоб кожного дня у нас тут бував,
Я буду йому цілувати долоні!"
Проходили дні, завжди так було -
На ранок чистенько і прибрано всюди.
"Нам треба віддячити за це добро,
Ми все ж таки добрі і люблячі люди!"
"Давай ми підемо у ліс по дровА,
А справді сховаємося за одвірок.
Побачимо хто у нас зранку бува,
Дамо у дарунок букет із барвінок."
Так і зробили. Сховавшись за ганок,
Дивились в вікно, споглядали її...
Качина стрибнула, вдягнула фірганок,
І стала до праці на ноги свої.
Який же подив в очах у стареньких!
То це їх пташина насправді - донька!
Усе працювало від рук молоденьких!
Яка вона гарна собою й струнка!
Забігли до хати, до ніг поклонились.
Красуне- дівчино, будь нам за дитину,
Щоб більше серденька старі не журились!
Така ти прекрасна і добра людина!
З тих пір зажили вони втрьох у хатині,
Щодня працювали, проблеми страшні
Лишилися десь у далекій долині,
І більше не були їх очі сумні...
