Іржаві ключі в серцевині душі,
Голос кохання хай тишу порушить,
Два напівоберта, вірю що змусить
Цікавість твоя, прочитати вірші.
Скільки, в байдужості, ти б не ховалась,
Зникне ця примха, колись, згодом, з часом,
Хай лиш в любовній строфі, та ми разом,
Будемо, ніби нічого не сталось.
Хай у віршах лиш, (така наша доля),
Але хоч тут я все можу створити,
Щастя, якого бажала б… І квіти,
Білі ромашки із літнього поля.
Смужку нескошених трав, щоб лежати
В ніжних обіймах під сонцем пекучим…
(Пам'ять гірка і мій спомин болючий),
Та я кохаю тебе, мусиш знати.
Білий папір збереже таємниці,
Все у вірші заховаю, як в сейфи,
Стільки про пристрасть не знали і ельфи,
Так від спокус не страждали й черниці.
Вигадки…Мрії…Фантазій лавина,
Все не реально, та аркуш все стерпить,
В березні…В травні…У липні…Чи серпні?
В очі коли подивлюсь твої, мила?
Варто б можливо ключі загубити,
Тільки замки все одно я зламаю,
Бо, від кохання ключі, як від Раю,
Можна лиш в серці до смерті носити.
