Пролетіло миле, літо дзвінкокриле
І осінній смуток вже торує шлях:
Знов дощі заплачуть, та ще їм в додачу
Жалібно застогне, вітер у дротах.
Літо де ж зникає і куди тікає —
Десь за сивий обрій аж на край землі?
То хіба так краще, йти напризволяще:
Відстані ж далекі й зовсім не малі!
Чи тепер тут гірше, бо для літа вірші
З простору земного не складав поет?
Може, стало тісно й літо ненавмисно
Похапцем втікає з тисняви тенет!
Літо, зупинися! Краще подивися,
Як тобі радіє щиро дітвора!
Пташечки співають — небо прославляють,
Хай же зостається сонячна пора!
І сказало Літо, пролетівшим вітром —
Шепотівши листям у дерев гіллі:
— Зібрано врожаї в благодатнім краї,
Відпочити треба, Матінці-Землі!
