Одного разу в сутінках тужливих
Згадаєш поневолі знову нас.
І заболить в душі, неначе вивих,
Порушуючи внутрішній баланс.
Ти пригадаєш наш весняний ранок.
Самотньо погляд кинеш в далечінь:
Відчинене вікно гойда серпанок,
Дерев пускаючи химерну тінь...
Тобі на мить захочеться торкнутись
Розкішних губ, відчути аромат,
Щоб у реальності сумній забутись,
Немовби не було між нами втрат...
Одного разу все ж таки згадаєш
Розкішність душ, закохані серця...
Вдихнути щастя знову забажаєш,
Та вичерпано '' нас'' вже до кінця...
Можливо то не доля,
То хай гуляє в полі.
Якщо іще кохає?
Він скоро завітає.
Гарно та зворушливо! Палкого тобі Олечко кохання та море позитивних почуттів!
Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо кохав по справжньому, то вже ніколи і не забуде, а якщо навіть і не згадає, то і сумувати немає за чим. Дуже зворушливо і гарно. З повагою і теплом.
Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00